Великий дисплей 17,3″ з роздільною здатністю 2560×1440. Металева кришка. Повністю чорний корпус без агресивних підсвіток. Усередині — Core i9-14900HX та 32 ГБ оперативної пам’яті. Ноутбук готовий до роботи одразу після розпакування, без необхідності апгрейду.
На перший погляд, це радше інструмент для професіонала, ніж типовий ігровий ноутбук. Перед нами — Dream Machines RG5060-17UA27.
Втім, до моделі виникає чимало питань:
- Чи достатньо блока живлення на 180 Вт для такого комплекту заліза?
- Наскільки комфортно грати у 2К?
- Чи справді Core i9-14900HX настільки гарячий, як про нього говорять? І зрештою, за що виробнику можна дорікнути?
Відповіді дадуть практичні тести.
Core i9 — розкіш чи необхідність?
Почнемо з головного. Core i9-14900HX на папері виглядає як “монстр” продуктивності: 24 ядра, 32 потоки і частота до 5.8 ГГц. Це вже класичний Intel останніх років — топова продуктивність, але з питанням до температур.
Логіка проста: якщо встановити двигун від Формули-1 у корпус, який не здатен його охолодити, далеко він не заїде.
У тестах цей процесор справді короткочасно піднімався до 97°C. Втім, це були поодинокі сплески, а не постійний режим роботи. Середня температура у стрес-тесті на CPU трималася приблизно на рівні 85°C, що прийнятно для такого класу заліза.
У реальних робочих сценаріях температури були нижчими. Великий корпус дає більше простору всередині. Як результат, кращий повітряний потік і стабільніша поведінка під навантаженням.
Для контрасту можна згадати компактніші моделі на тому ж процесорі, наприклад MSI Katana 15 HX. Там Core i9 почувається вже не так вільно: менше місця, вища температура, страждає стабільність частот. Потужний процесор у тісному корпусі — це завжди компроміс.
Саме тому для ігрового ноутбука такі процесори, як Core i9, я зазвичай не вважаю оптимальними. У багатьох випадках замість 100 FPS можна отримати 100°C.
Натомість сенс такого процесора розкривається у рендерах, компіляції, важких проектах та роботі з великими 3D-сценами.
Але не поспішаймо з висновками — ігрові тести покажуть іншу частину картини.
А наразі — до найбільш суперечливого моменту.
Блок живлення — найслабше місце?
Ноутбук живиться від блока потужністю 180 Вт. Це не рекордний запас, тому головне питання: як система розподіляє живлення між процесором і відеокартою.
У режимі Performance в змішаному навантаженні обидва чипи отримують приблизно по 70 Вт. У режимі Turbo пріоритет зміщується на відеокарту: вона забирає до 115 Вт і розкривається повністю, тоді як процесору залишається близько 30 Вт. Для ігор це не критично, бо основне навантаження там лягає саме на GPU.
Головне — під час ігор від розетки блок живлення не просаджує батарею. Тобто ноутбук не добирає енергію з акумулятора, як це іноді трапляється в окремих моделях, зокрема, у Acer Nitro.
І це вже важливий плюс, бо із таким компромісом я б не став миритися.
Монтаж і 3D — його стихія?
Core i9 у парі з 32 ГБ оперативної пам’яті — це вже нормальна база для робочого ноутбука. Особливо на тлі деяких конкурентів у цьому бюджеті, які досі стартують з 16 ГБ. Наприклад, нові ROG Zephyrus мають саме такий обсяг, ще й з припаяною пам’яттю. Для ігрового ноутбука це ще можна прийняти, але для робочої машини — неприпустимо.
У монтажі Dream Machines показав себе добре. Фрагмент тривалістю 1:45 хв у Premiere Pro експортувався за 41 секунду. Рендер у 4К очікувано дався важче — він зайняв менше 4 хвилин. Для ноутбука це гідний результат.
В After Effects ситуація цікавіша. 10-хвилинний проєкт я рендерив у дві ітерації. Вбудований енкодер впорався менш ніж за 30 хвилин, але в піках процесор доходив майже до 100°C. Середня температура трималася приблизно біля 80°C.
У Media Encoder система працювала спокійніше. Та сама композиція, але вже у 4К, рендерилась 1:48 год. Зате ноутбук був помітно холоднішим і тихішим.
Оперативної пам’яті вистачило навіть для одночасного запуску Media Encoder та After Effects. І це важливо, бо в реальних проєктах часто доводиться тримати відкритими кілька важких програм одночасно. Особливо якщо проєкт великий і перевантажений ефектами.
RTX 5060 тут добре доповнює систему. Для монтажу, базового 3D і GPU–прискорених задач її можливостей достатньо.
Окремий плюс — великий екран. Після 15-дюймових ноутбуків це справді більше простору для роботи: менше скролу на таймлайні, зручніше прев’ю, краще читається інтерфейс.
Особливо це відчутно, коли доводиться знижувати якість перегляду до чверті для швидшого програвання. Для монтажу це не дрібниця, а реальна перевага.
Чи не занадто хороший тут екран для RTX 5060?
Про екран варто сказати окремо. Уже бачу потенційні коментарі, що 2.5К — це занадто для RTX 5060. Але питання в іншому: наскільки вам комфортно досі працювати за Full HD-дисплеєм? Там менше пікселів, часто нижча частота оновлення, простіші кольори і невисока яскравість.
Тому одна з ключових переваг цього Dream Machines — IPS-екран з роздільною здатністю 2.5К, частотою 165 Гц та повним покриттям sRGB.
Тут немає тієї блідості, яка часто зустрічається у дешевих матрицях. Для контрасту: MSI навіть у потужні Vector, а тим паче в Katana, нерідко ставить дисплеї з покриттям близько 60% sRGB. HP Omen у цьому плані також полюбляє схитрити.
Засвіти є, бо це IPS-матриця. Але в цьому випадку вони майже непомітні. Я бачив значно гірші варіанти, навіть у дорожчих ноутбуках.
Для роботи екран дуже вдалий, якщо не порівнювати його напряму з OLED. Особливо різницю видно після Full HD, коли придивляєшся до шрифтів, таймлайну та дрібних елементів інтерфейсу.
Втім, яскравість на рівні 300 ніт. На фоні бюджетних панелей із 250 ніт це вже краще, але для роботи надворі або біля яскравого вікна хотілося б більшого запасу.
Формат 16:9 — стара класика. На відміну від популярного сьогодні 16:10, він гірше підходить для роботи з документами та вертикальним простором, зате кращий під фільми й відео. Як мінімум, чорних смуг буде менше.
Як тягне сучасні ігри?
Переходимо до ігор. Тут у геймерів може виникнути логічне питання: чому в такому ноутбуці стоїть лише RTX 5060? Питання доречне. Але якщо здається, що в іграх їй нічого показати, — то насправді ситуація цікавіша.
Основна стихія RTX 5060 — це Full HD. Втім, це не означає, що вона не здатна “тягнути” 2К. Доведеться підбирати налаштування. Відеокарта тут не урізана: у стрес-тесті вона споживає до 115 Вт, а в іграх я бачив максимум 105 Вт.
Почнемо з Cyberpunk 2077. Ноутбук нормально тягне гру у 2К, але з DLSS. Нативного 1440p на високих налаштуваннях чекати не варто. У Turbo гра працює плавно, з комфортними показниками 1% Low. Картинка не розвалюється, відгук нормальний. З генерацією кадрів FPS стає значно більше, але я все ж віддаю перевагу меншій кількості реальних кадрів, а не великому числу згенерованих.
S.T.A.L.K.E.R. 2 очікувано важчий для RTX 5060. У нативному 2К комфортної гри вже немає. Якщо хочеться грати саме у 1440p, оптимальний варіант — середні налаштування плюс DLSS. Так можна отримати близько 90 FPS. До того ж гра дуже любить оперативну пам’ять і стабільно займає приблизно 20 ГБ, тому конфігурація з 32 ГБ RAM тут справді доречна.
Наступний тест — нова гра про легендарного агента, який збовтує, але не змішує. Тут швидко стає зрозуміло, що головним обмеженням для RTX 5060 є не продуктивність, а обсяг відеопам’яті. Для максимальних налаштувань графіки 8 ГБ VRAM вже замало. Процесор у цій грі практично не напружується, тоді як основне навантаження лягає на відеокарту.
Найбільш комфортний режим гри — середні налаштування графіки з апскейлером і без генерації кадрів.
Ще більш показовим виявився Alan Wake 2. Це одна з найважчих сучасних ігор для відеокарти такого класу. Без Frame Generation комфортніше грати у Full HD, на високих налаштуваннях, із DLSS. У такому режимі можна розраховувати приблизно на 80 FPS, хоча в особливо важких сценах трапляються просадки. У QHD навантаження вже надто високе, тому стабільно утримувати 60 FPS стає складно. Втім, результат все одно виявився кращим, ніж я очікував.
Зате у менш вимогливих проєктах ситуація зовсім інша. У Counter-Strike 2 та Forza Horizon 6 ноутбук почувається дуже впевнено. У CS2 на низьких налаштуваннях та роздільній здатності 720p частота кадрів перевищує 300 FPS.
Чи перегрівається у іграх?
Тепер оцінимо температури в іграх. Виробник заявляє покращене охолодження: посилені теплові трубки, третій вентилятор та окреме охолодження для пам’яті. Судячи з тестів, це не просто маркетинг.
У важких іграх процесор зазвичай тримався в межах 70–80°C, а відеокарта — приблизно від 64 до 79°C. Найгарячішим виявився S.T.A.L.K.E.R. 2.
Головне спостереження таке: протягом 5 годин геймінгу з короткими перервами, при кімнатній температурі близько 20°C, продуктивність не просідала, а температури процесора залишалися типовими для такого класу заліза. За відеокарту взагалі перейматися не варто.
І так, навіть рідкий метал тут не знадобився. Asus’ам варто занотувати.
Чи гучно працює?
Якщо охолодження серйозне, то й повної тиші чекати не варто. У режимі Turbo вентилятори працюють на максимум, тому під час ігор шум добре помітний. Грати доведеться під їхній постійний акомпанемент.
У робочих задачах ситуація спокійніша. Шум є, але це вже не «сушарка», навіть під час тривалого рендеру в Adobe Media Encoder.
У простої кулери або майже не чути, або є лише легке фонове шипіння. Під час роботи в браузері, завантаження файлів чи встановлення програм шум залишався ненав’язливим. З часом я просто перестав звертати на нього увагу.
Окремо варто згадати тихий режим. У ньому процесор обмежений приблизно 30 Вт. Якщо втрата частини FPS не критична, у деякі ігри цілком реально грати у тиші. Але тут усе залежить від конкретної гри та налаштувань графіки.
Ще 7 переваг
З іграми та роботою розібралися, тепер подивимось, що під кришкою.
Обидва слоти для оперативної пам’яті вже зайняті, але головне — нічого не припаяно. Тобто апгрейд у майбутньому можливий.
З SSD ситуація ще краща. Один накопичувач на 1 ТБ уже встановлений, а другий слот M.2 залишається вільним.
Доступ до компонентів простий: усе на видноті, розбирати половину ноутбука не доведеться. Головне — перед апгрейдом не забути від’єднати батарею.
Окремо відзначу продуману систему видуву. Тут немає відчуття, що кладеш ноутбук на ліжко — і за дві хвилини ковдра вже готується до займання. Нижня частина корпуса залишається лише трохи теплою.
Сам корпус відповідає ціні. На мій погляд, виглядає дорого і стримано: повністю чорний, глянцевий, без зайвої агресії.
Це один із найкрасивіших ноутбуків, які я бачив у цьому класі.
Відбитки він збирає, так. Але за відчуттями це зовсім інший рівень, ніж простий матовий пластик, як у тієї ж MSI Katana. MSI, вибачте.
Кришка відкривається однією рукою. Вона жорстка, як і весь корпус, а завдяки металу ноутбук відчувається міцним. Водночас при відкриванні є легкий скрип.
Звук простий, без особливих претензій на якість.
Клавіатура вийшла неоднозначною. Відстань між клавішами хороша, тому промахів менше. Але сама основа прогинається сильніше, ніж хотілося б. Хід клавіш невеликий, а вкорочений правий Shift потребує звикання. Я, наприклад, до нього так і не адаптувався.
Підсвітка клавіатури стримана: не б’є в очі й не перетворює ноутбук на міні-дискотеку.
До тачпада претензій немає. Він великий, точний і приємний на дотик. Без мишки працювати можна, хоча повноцінно її він, звісно, не замінить.
Також є шторка для веб-камери. Корисна дрібниця для тих, хто не хоче давати ноутбуку зайвих шансів підглядати за вами.
На чому зекономили?
Схоже, Dream Machines розподіляли бюджет за принципом: потужне залізо, великий дисплей, серйозне охолодження — а батарея вже за залишковим принципом.
Ємність акумулятора тут лише 53 Вт·год. Для такого комплекту заліза цього відверто мало, і практика це підтверджує. У режимі Performance на дискретній графіці ноутбук протримався приблизно 1 годину 20 хвилин. Сценарій був простий: веб-серфінг і завантаження гри.
У тихому профілі, на половині яскравості та під час перегляду YouTube, результат склав 1 годину 10 хвилин. Але після перемикання на інтегровану графіку автономність зросла вже до 1 години 44 хвилин — причому навіть у профілі Performance.
Тобто вплив MUX-перемикача на автономність тут справді великий. Якщо плануєте працювати без розетки, режим “тільки дискретна відеокарта” краще вимикати одразу.
Тож цей ноутбук беруть точно не заради автономності. Тим паче, що від батареї процесор обмежується приблизно 20 Вт. Для ігрових моделей це вже типова історія: без розетки продуктивність суттєво падає.
Є підтримка зарядки через Type-C потужністю до 100 Вт. Від мого пауербанка на 65 Вт ноутбук живився нормально, тож під час блекаутів це може стати корисною опцією.
А от оригінальний зарядний пристрій OnePlus на 100 Вт не прийняв.
І останнє — габарити. Ноутбук великий і важкий: вага становить 2,7 кг. Це вже не 15-дюймовий Lenovo, який можна взяти однією рукою і спокійно понести. З іншого боку, це ще й не Alienware Area-51 з вагою понад 4 кг — там уже майже повноцінна гантеля.
Чи варто купувати? Дивимось конкурентів
Отож, чи можу я рекомендувати цей ноутбук? Так, але не всім.
У сегменті моделей з великими екранами завжди була помітна націнка. А з урахуванням дефіциту пам’яті високі ціни на хороші конфігурації вже не дивують. Тому так, ноутбук недешевий, але така вже сьогоденна реальність.
- Якщо говорити про конкурентів, то з цим екземпляром частково перетинається ROG Strix G18 на AMD. У нього буде RTX 5070, тобто в іграх він дасть більше FPS. Але там використовується рідкий метал, і з його обслуговуванням можуть бути питання. Не кожен майстер захоче братися.
- Ще один варіант — Acer Predator Helios Neo 18. Але там мене насторожує охолодження.
- Третій претендент — MSI Crosshair 17 HX. Він може бути трохи потужнішим, але особисто мене відштовхує дизайн і той самий матовий пластик, який відчувається дешевше.
Втім, якщо дивитися саме на робочі ноутбуки 17-18″ у цьому класі, то реальних альтернатив не так багато. І Dream Machines тут виглядає доволі сильним варіантом.
Тож кому я рекомендую цей Dream Machines? Насамперед тим, хто шукає потужну робочу машину з великим екраном. Для відеомонтажу це дуже вдалий формат: топовий процесор, три вентилятори охолодження, 32 ГБ оперативної пам’яті, 17 дюймів з високою чіткістю.
Також ноутбук буде доречним для 3D-інженерів, графічних дизайнерів, архітекторів і всіх, чиї задачі напряму залежать від потужності процесора та обсягу оперативної пам’яті. Це універсальна робоча машина, а не просто ігровий ноутбук з великим корпусом.
RTX 5060 тут виступає хорошим доповненням для рендеру та GPU-прискорених задач. А після роботи вона без проблем запустить майже будь-яку сучасну гру. Не завжди в нативному 2К і не завжди на максимальних налаштуваннях, але з якісною картинкою — так.
Для фільмів цей екран теж підходить дуже добре. Формат 16:9, велика діагональ і хороша передача кольорів роблять його зручним для перегляду контенту.
Важливо враховувати, що різниця між RTX 5060 і RTX 5070 — зазвичай у межах 10–15%, а відеопам’яті у RTX 5070, на жаль, не більше.
І ще одна приємна дрібниця: на сайті виробника можна обрати власний дизайн задньої кришки. Тобто ноутбук можна трохи персоналізувати під себе.
