У світі щороку утворюється понад 50 мільйонів тонн електронних відходів. Старі телевізори, зламані телефони, зношені пилососи чи мікрохвильовки — усе це в кращому випадку припадає пилом на балконах, а в гіршому — опиняється на смітниках, завдаючи шкоди довкіллю. Однак у країнах Європейського Союзу проблему давно почали вирішувати системно. Спробуймо розібратись, як це працює — і що з цього варто впровадити в Україні.
Відповідальність виробника
Один із головних принципів ЄС — розширена відповідальність виробника. Це означає, що компанії, які виготовляють електроніку, зобов’язані фінансувати або організовувати її збір і утилізацію після завершення терміну експлуатації. Тобто купуючи новий ноутбук чи пральну машину, європеєць уже частково платить за майбутню переробку.
У Німеччині, наприклад, великі магазини електроніки зобов’язані безкоштовно приймати стару техніку навіть без покупки нової. Це зручно для споживача і ефективно для екології.
Інфраструктура збору
У більшості країн ЄС існують пункти прийому електроніки, контейнери для дрібної техніки та спеціальні дні збору. Наприклад, у Франції щороку проводяться “дні електронної утилізації”, коли мешканці можуть здати непотрібну техніку біля дому.
Ремонт старої техніки замість купівлі нової
Також діє практика ремонту і повторного використання. Частину пристроїв не просто розбирають, а ремонтують і передають соціальним підприємствам або благодійним організаціям. У Швеції уряд активно підтримує майстерні та ремонтні кафе, де будь-хто може принести зламану техніку та за допомогою фахівців полагодити її. Цей підхід дозволяє продовжити життя пристроям і скоротити кількість відходів. Крім того, у Швеції діє податкова пільга на ремонт побутової техніки — частину витрат можна повернути через податкову декларацію.
Облік електроніки
У Нідерландах велика увага приділяється цифровому сліду електроніки. Там створено систему простеження: кожен пристрій фіксується в електронній базі від виробництва до утилізації. Громадяни можуть перевірити, де і коли утилізовано їхній старий гаджет. Також діють мобільні пункти прийому, які обслуговують навіть села та віддалені райони.
Формування екологічної культури
У Фінляндії особливу увагу приділяють освітній роботі: у школах і громадах проводяться кампанії з інформування про шкоду неправильного поводження з електронікою. Діти з раннього віку вчаться сортувати техніку, а дорослі — мають зручний доступ до онлайн-карт із розташуванням пунктів збору. Це формує відповідальне ставлення до електронних відходів на рівні всієї нації.
Комбінований підхід
Італія зробила ставку на співпрацю з муніципалітетами: у кожному великому місті існують екоплатформи, де мешканці можуть безкоштовно здати стару електроніку. Частину зібраного обладнання передають на переробку, а частину — у центри ремонту. До речі, саме в Італії активно впроваджують моделі повторного використання запчастин, зокрема радіодеталей, що відповідає принципам кругової економіки.
Переробка та цінні матеріали
Після збору електроніка сортується, розбирається, а далі — переробляється за суворими стандартами. Важливо, що з плат, мікросхем та інших радіодеталей вилучають дорогоцінні метали: золото, паладій, срібло та платину. Це дозволяє не лише зменшити шкоду для довкілля, а й повернути в обіг цінні ресурси.
У багатьох країнах діє партнерство з приватними компаніями, які спеціалізуються на викупі таких деталей. В Україні цей напрям теж розвивається — зокрема, існують сервіси, де можна здати старі радіодеталі з вмістом дорогоцінних металів. В нас за це ще й виплачують гроші.
Що можна зробити вже зараз?
Україна лише на початку шляху до системної утилізації електроніки, але кожен з нас уже сьогодні може зробити внесок:
– Не викидати стару техніку на смітник
– Шукати пункти прийому електроніки у своєму місті
– Розбирати непотрібні пристрої та здавати радіодеталі — це вигідно й екологічно
– Ділитися досвідом з друзями і родиною
Поступово формується нова екологічна культура, і те, що ще недавно здавалося сміттям, може стати джерелом додаткового доходу. Від старої плати — до золотої можливості.
